Закінчився підготовчий період у виробництві повнометражного ігрового фільму з робочою назвою "Іграшки злої Долі". Проект позначений низкою дебютів. Зокрема, це дебютна робота сценаристки Віолетти Гатті (ориґінальна назва сценарію "Як Милана Долю шукала"), а також дебют в ігровому кінематографі знаного українського режисера неігрового кіна Романа Ширмана (остання його робота, що отримала низку поважних фестивальних нагород, це документальний фільм, присвячений Сергієві Параджанову – "Небезпечно вільна людина"). Саме режисер стрічки й відповідає на запитання кореспондента KINO-KOЛА Віктора Глоня.

Віктор Глонь. Пане Романе, на яку глядацьку авдиторію розраховано ваш майбутній фільм?

Роман Ширман. Я хочу, щоб фільм був цікавий дорослим і дітям – ця історія казкова й багатошарова, сповнена пригод, несподіванок, навіть певних жахіть, смішних речей, я сподіваюсь. Гадаю, що дітям буде цікаво – вони мають переживати і хвилюватися за своїх героїв, співчувати їм. Та мені нецікаво робити фільм тільки для дітей. Тому й закладаємо кілька смислових шарів, щоб дітям було цікаво дивитися одне, а дорослим – інше. Дорослі можуть оцінити певну іронію, яка для дітей неприступна – і не треба, – для них є погоня й усілякі пригоди. Так, іронія, певні прописані повороти в долях головних героїв, можливо, восьми- чи дев’ятирічним дітям будуть не дуже цікаві, зате батьки, сподіваюсь, оцінять те, що траплятиметься з дорослими в цьому фільмі. Таким чином, моє завдання – зробити фільм цікавим і для дорослих, і для дітей.

Щоб було зрозуміліше, про що я веду: є старий, ще довоєнний радянський фільм "Попелюшка", з Фаіною Ранєвською. Там геніальна драматургія – сценарій писав Євґєній Шварц. І Шварц чудово відчував такі речі, працюючи на обидві авдиторії: він виписував ті жарти й ситуації, на які реаґуватимуть діти, але й був свідомий того, що чудові репліки, фрази, які промовляла Ранєвська та інші персонажі, дітям будуть незрозумілі, отже, вони адресувалися дорослим. Завдяки цьому ту "Попелюшку" любили всі – від дітей, до їхніх бабусь та дідусів. Якби щось подібне, хоча б якоюсь мірою, вийшло в нас, я був би щасливий. Тому наша авдиторія – вся країна. Це сімейний фільм... Тут на думку також спадає американський фільм "Сам удома". Ніби взагалі дитяча стрічка, але я, людина доросла, дивився її тричі – бо цікаво, кумедно, смішно, дотепно.

Наскільки розумію, такий підхід і спричинився до кардинальної переробки ориґінального сценарію?

Всі наші модернізації сценарної основи спрямовані на те, щоб зробити майбутній фільм максимально динамічним, парадоксальним, водночас смішним і сумним, сучасним.

Якою на сьогодні є історія виробництва фільму?

Це, сказати б, продюсерська історія. Я про неї раніше тільки в книжках читав, хоча маю великий досвід роботи в кінематографі й на телебаченні. А тут мені зателефонувала продюсер Олена Фетісова й запропонувала прочитати сценарій. Окрім того, що я вважаю Олену одним з найкращих українських продюсерів, вона ще й дуже хороший режисер-документаліст. І дуже добре поєднує ці професії. Додам, що Олена Фетісова закінчила економічний факультет ВДІКу та має свою студію "Інтерфільм", котра й виступає виробником "Іграшок...".

Отже, після прочитання сценарію була зустріч зі знімальною групою, я розповів, як уявляю майбутній фільм. До цього поставилися з великою симпатією. І я сказав: якщо ми рухатимемося в такому дусі, то я, звісно, згоден фільмувати.

Виробництво стрічки фінансується Міністерством культури і туризму, не на сто відсотків, але значною мірою. Звісно, це дороге задоволення – знімати такі фільми: грошей нам уже зараз бракує. Та про це розводитись не хочу, бо всі наші режисери схильні тут нарікати, а цього всенародного скиглення я терпіти не можу. Ну, й Олена Фетісова як хороший продюсер перетворила фільм у міжнародний проект – він частково фінансуватиметься урядом Естонії й деякими естонськими студіями. Сподіваюся, загальними зусиллями кіно ми зробимо...

Хто матиме дистриб’юційні права на цей фільм, якщо він переважно фінансується Міністерством культури і туризму?

Навіть боюся так далеко заглядати. Для початку фільм потрібно зробити. Щойно скінчився підготовчий період, а фільмувати розпочнемо влітку.

Я з усмішкою читаю всілякі інтерв’ю, з яких дізнаєшся: фільм іще навіть не почали знімати, зате режисери з юнацьким запалом кажуть, що мають встигнути до Каннського фестивалю, до Венеційського чи що Берлінський уже б’ється за їхню картину з Московським... Напевне, це своєрідний юнацький максималізм автора. А я вже далеко не юнак і так далеко заглядати боюся. Але те, що ми ні до Канна, ні до Венеції свою стрічку не готуємо, можу сказати впевнено...

Я впевнений, якщо фільм вдасться і його дистриб’ютором виступатимуть Олена Фетісова й студія "Інтерфільм", то прокатна доля картини буде щасливою. Тому зраз мені лишається думати тільки про його художнє втілення.

Яким є склад знімальної групи?

Мені здається, що знімальна група в нас дуже хороша, хоча ми ще не зафільмували жодного кадру. Але я цих людей не перший день знаю, ми вже працювали разом. Оператор стрічки, на мою думку, один з найкращих в Україні – Едуард Тімлін. Він зняв низку відомих та удостоєних різних нагород фільмів. Ми робили з ним картину "Небезпечно вільна людина", телепрограму "Сплеск культури?" на "Інтері". Для мене величезне задоволення працювати з ним. Згадаймо хоча б стрічку "Янкі при дворі короля Артура", в якому Тімлін був оператором-постановником, – знято блискуче!

Художник-постановник нашого фільму – Лариса Жилко. Вона також відомий кінохудожник. Останніх років живе в Данії і стала там однією з шанованих художниць, навіть має свою школу. Ларисі вдається поєднувати роботу в Данії та Україні, нещодавно працювала з Романом Балаяном, зайнята також у серіалах.

Музику пише Мілош Єліч – молодий композитор із Сербії. Молодь його, напевне, добре знає, – він клавішник гурту "Океан Ельзи". Взагалі, у нас з "Океаном Ельзи" склалися гарні творчі взаємини: одним з героїв стрічки є Молодий Король, який не хоче воювати, а любить музикувати, і коли він перебиратиме на ґітарі акорди гітів "Океану Ельзи" – гадаю, це буде смішно й несподівано. Та й взагалі, всі герої нашого фільму страшенно захоплені творчістю "Океану Ельзи" – королева без тями від Вакарчука...
То й сам Вакарчук фільмуватиметься?

Він, напевне, з’являтиметься тільки в кліпах...

Стосовно ж акторів, то серед виконавців є мої студенти. Головну роль – Принцеси – виконає Альона Алимова, дуже здібна дівчина, позаторік закінчила мою майстерню (в Інституті кіна і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв. – Ред.). П’ять років двічі або тричі на тиждень я їй казав: "Давай ми тебе віддамо в акторки". Вона відбивалася: "Хочу бути режисером". А я їй це казав, бо бачив у неї дуже хороші здібності до акторства. Молодого Короля гратиме хлопець, який навчався в цій же майстерні, – Денис Роднянський. Один із найнеґативніших персонажів – таку собі чи то Міледі, чи ворожку, чаклунку – гратиме нинішня моя студентка, яка навчається на другому курсі, Оксана Малашенкова. Дуже талановита й, гадаю, має великі перспективи.

Старших персонажів грають відомі мистці. Короля – Влад Троїцький, керівник театру "ДАХ". Мені страшенно подобається його театр, його акторські й режисерські роботи! Його Король – добрий, наївний, любить свою доньку, а ще більше – дружину, яка абсолютно вийшла з-під контролю. Дружину ж гратиме популярна естонська актриса Мерле Пальвісте, красуня, жінка королівської зовнішности. Вона, щоправда, ремствує: "Знову мені випала роль якоїсь мерзотниці!". Не знаю, може, насамкінець Королева перевиховається і теж буде хорошою –плакатиме й радітиме щастю своєї пасербиці...

Військового Міністра гратиме Георгій Делієв. Ми його чудово знаємо і з "Масок-шоу", і з головної ролі в "Настоювачі" Кіри Муратової. Не скажу, що в нас планується дуже філософський та психологічний фільм, але клоунади, все ж, буде не дуже багато. Делієв гратиме такого собі поета війни, що захоплений красою руйнування. Ну а Лицаря-прапорщика – бойового офіцера, розвідника, начальника підземного центру керування всією війною – втілюватиме Борис Барський, друг і постійний партнер Делієва.

Якою буде мова фільму?

Українською.

А як, у такому разі, працюватимуть естонські актори?

Будемо записувати чорнову фонограму, адже зніматимемо не в павільйоні, а на натурі, в природних інтер’єрах, зáмках, вежах. Чистовий звук одразу писати, в кожному разі, не вдасться. Тим паче, що фільм планується в системі Dolby, а це вимагає відповідних умов... Наші актори говоритимуть українською одразу під час фільмування, а чи зможе естонська актриса – не знаю. Спробуємо. Принаймні, вона обіцяла вивчити роль українською з легким естонським акцентом...

Де фільмуватиметься стрічка?

Значна частина – в Естонії, в Україні – пролог та епілог. Коли ми уявляємо казкові середньовічні історії, від братів Ґрімм до Андерсона, то все це зазвичай пов’язане із зáмками... Наші естонські партнери запропонували: замість будувати декорації – фільмувати в реальних інтер’єрах. Безумство – ліпити все це з фанери та картону. Тому інтер’єри справжні: в Києві – вулиці, музей; інтер’єри ж зáмків, підземелля й таке інше фільмуватимемо в Таллінні, Раквере й на острові Сааремаа.

В кіні, особливо дитячому, найголовніше – це актори, дія, сюжет, якісь нюанси, поведінка героїв, а не всілякі божевільні спецефекти. Тим не менш, у сценарії є декілька надзвичайно важливих моментів, котрі інакше, як за допомоги комп’ютерної анімації, не зробиш. Наприклад, постійні перетворення нашої розвідниці-Міледі в кажана й навпаки, різні негаразди, що трапляються з країною в один день – то потоп, то засуха, то заметіль. Дуже важливо подібні речі робити якісно. Тож будемо співпрацювати з найкращою українською студією в цій царині – Terminal FX. Вона має чудовий послужний список, зокрема, "Нічна..." і "Денна варта" – багато в чому їхніх рук справа.

Цікаво, чи давали ви читати сценарій майбутнього фільму потенційним глядачам, дітям?

Так, ми себе перевіряли. Малеча та підлітки – онуки й діти членів знімальної групи та їхніх знайомих – така собі команда розбишак, сприйняли сценарій фільму "на ура". Крім того, ми пройшли всі належні інстанції, сценарій же треба затверджувати... Мені дуже подобається фраза Ельдара Рязанова, вона стосується ще радянських часів: "Чому так мало хороших комедій? Бо всі інстанції не розсмішиш". Зараз інстанцій стало дуже мало, майже зникли. Я ж маю свою реферативну групу, на якій намагаюся перевірити їхню реакцію – ніхто особливо брехати не буде. Вони висували всілякі зауваження, уточнення, побажання – режисер не має права обслуговувати їх усіх, це зрозуміло. Зараз уже сам відчуваєш, що ось це не те, а це більше підходить – хтось підкаже й усе стає на свої місця. Хоча, я вважаю, що сценарій, це справа дуже специфічна, і він дуже відрізнятиметься від фільму, як і будь яких сценарій. Мені здається, що на даному етапі все о’кей.

www.kinokolo.ua